Верховний Суд визнав розписку за доказ
11.10, 12:52

18 вересня Верховний Суд України ухвалив постанову, згідно з якою позбавив українців можливості ухилятися від повернення позичених на підставі розписки грошових коштів. Прийняття такого рішення відбулося за результатами розгляду судового позову одного громадянина проти іншого. Один з них 29 листопада 2008 року позичив іншому на шість днів 300 тисяч доларiв.

Незважаючи на те, що 5 грудня 2008 року позичальник не повернув гроші, кредитор зволікав з подачею позову близько трьох років. Тільки в серпні 2011 року він вимагав у суді стягнути суму боргу (2,39 млн грн за курсом НБУ на момент подачі позову), а також 3% річних від простроченої суми (195,7 тис. грн) та інфляцію (736,4 тис. грн). Всього ж йшлося про суму 3 млн 320 тис. грн.
На підтвердження правомірності своєї претензії позивач вказав те, що «підписання договору позики та передача коштів в 300 тис. дол. були здійснені у присутності двох свідків». Відповідач пред’явив зустрічний позов, вказавши на те, що між ним і кредитором було підписано «проект договору позики», в якому називалася сума боргу, можливий термін її повернення і особи, які повинні перебувати при його підписанні. Однак він заявляв, що фактична передача грошей так і не відбулася.
Спочатку Подільський районний суд Києва задовольнив позов та стягнув на користь кредитора заявлену суму боргу. Однак надалi апеляційний, а згодом і касаційний суди визнали договір позики недійсним. З точки зору судів, з договору позики не було видно, що позичальник взяв гроші і зобов’язався їх повернути, оскільки в документі лише написано, що він «бере» їх. Більше того, договір не відповідав встановленим стандартам: був підписаний лише позичальником, не включав назви та коду валюти. Проте кредитор оскаржив таку позицію у Верховному Суді України.
Верховний Суд України, спираючись на статті 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу заявив, що договір позики (розписка) і означає факт передачі грошей, і такий документ може бути підписаний тільки позичальником – підпис кредитора не потрібний. Будучи двосторонньою угодою, позика є одностороннім договором, оскільки після його підписання всі зобов’язання покладаються на позичальника.
Отже, своїм рішенням найвища судова інстанція усунула юридичні прогалини, які давали можливість позичальникам не повертати отриманих грошей. Адже до цього часу багато суддів вважали, що розписка є обов’язковим додатком до договору позики і сама по собі ще не підтверджує передачі грошей. Цим і користувалися недобросовісні позичальники, які у судах заявляли, що розписку вони підписали, проте грошей не отримували. Відтепер такі умови усунені: сам факт наявності розписки підтверджує, що гроші були позичені.

Василь Харчук
 

Кількість переглядів: 6331